Історія
ХРАМ ЗДОРОВ’Я ДЛЯ ВЕТЕРАНІВ ВІЙНИ – МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ КЛІНІЧНИЙ ГОСПІТАЛЬ ВЕТЕРАНІВ ВІЙНИ
Днем утворення на Миколаївщині госпіталю, призначеного надавати спеціалізовану медичну і реабілітаційну допомогу воїнам Червоної Армії, визнаними інвалідами Великої Вітчизняної війни, прийнято вважати 14 листопада 1945 року. Госпіталь був створений на підставі наказу Народного Комісара охорони здоров’я УРСР № 45 від 9.10.1945 р. і наказу відділу охорони здоров’я Миколаївського облвиконкому № 228 від 01.11.1945 року на базі евакогоспиталю № 5838.
Спочатку госпіталь розміщувався в уцілілій будівлі середньої школи № 5 (1-а Українська гімназія), і також займав одноповерхову будівлю (колишня музична школа), де були розташовані клуб і канцелярія. Поліклінічне відділення розміщувалося у пристосованому житловому приміщенні. Господарські служби розташовувалися у дворі, були продовольчі і речові склади, овочесховища, гараж, стайня і ін. В основному корпусі було розгорнуто 360 ліжок, а інші 40 ліжок для туберкульозних хворих розміщувалися у спеціально виділених палатах тубсанаторія та тубвідділення міської лікарні.
Приміщення колишньої школи мало відповідали умовам, необхідним лікувальній установі. Поранені розміщувалися у коридорах та класах. У колишньому спортзалі школи було розташовно величезних розмірів палату для ходячих хворих. У ній розміщувалося понад 60 людей на двохярусних ліжках.
З листопада 1945 року, тобто з дня організації, начальником госпіталю був Євсей Юхимович Теплицький, за фахом хірург. Заступниками з медичної частини у різний час були Юхим Борисович Біленький, Михайло Васильович Диковський, Людмила Олексіївна Дворяк, Володимир Георгійович Федоров, Тамара Іванівна Судакова. На долю начальника госпіталю і колективу випали найважчі післявоєнні роки. Фактично на кінець 1946 р. у госпіталі працювало 22 лікаря та 60 осіб середнього медперсоналу.
У госпіталі була велика адміністративно-господарська частина з комендантом, начальником штабу, замполітом, пропагандистом, завідувачем клубом. Були майстерні, де одужуючі під керівництвом інструкторів з трудового виховання навчалися професіям столяра, маляра, штукатура. Потім майстерні перетворилися у школу з навчання інвалідів водіння мотоколясок та автомобілів. У 1982 році школу було ліквідовано.
Для поліпшення харчування поранених і хворих госпіталь мав велике підсобне господарство, у т.ч. свиноферма, стайня для утримання коней. Мали також заміське підсобне господарство з посівними площами, де вирощувалися картопля, інші овочі, фураж для коней. За всім цим доглядали співробітники госпіталю, причому вони постійно відволікалися на посівні, прополювальні та збиральні роботи до колгоспів районів області.
Величезні труднощі зазнали працівники госпіталю у голодні роки. 25 квітня 1947 року на базі госпіталю відкрито 2 відділення на 200 ліжок для прийому, лікування і виходжування цивільних хворих з аліментарної дистрофією. Для поповнення продуктів харчування працівники госпіталю їздили на фургоні по селах і випрошували у населення, колгоспів продукти харчування для хворих. Відділення для хворих з аліментарною дистрофією функціонувало 5 місяців – з весни до осені. Тоді пройшли лікування 510 осіб, 24 померли від голоду і супутніх хвороб.
У жовтні 1947 року після перепрофілювання відділень склад хворих поповнився не менш важкими хворими. Крім тубвідділення для інвалідів війни, відкривається 2-е туберкульозне відділення для цивільних осіб, а у 1955 році до госпіталю переїзджає туберкульозне відділення обласної лікарні. Воно функціонує у складі госпіталю до 1962 року, а потім переведено у новоспоруджену протитуберкульозну лікарню. Друге туберкульозне відділення для інвалідів війни ліквідовано лише в 1970 році.
У 1949 році Миколаївський госпіталь передав займане ним приміщення колишньому власникові – школі № 5 (з 1993р. – 1 Українська гімназія) та перейшов у знов надане йому приміщення по вул. Радісна, 2, яке до війни було спеціально побудовано для ясел, а після звільнення Миколаєва від окупантів у будівлі було розміщено госпіталь для військовополонених.
У 1949 році госпіталізовано 531 чоловік, а у 1950 році – 822. Госпіталь напружено працює з великим перевантаженням. У травні 1953 року був звільнений від роботи Теплицький. Начальником госпіталю призначений полковник медслужби Михайло Семенович Скуратовський, за фахом також хірург.
У 1955 році госпіталь мав три відділення: ортопедохірургічне на 60 ліжок, легенево-туберкульозне на 80 та терапевтичне на 60. У другій половині 50-х років серед госпіталізованих у поодиноких випадках були інваліди з наслідками військових травм, переважна ж більшість були терапевтичні, загальнохірургічні та у меншому числі, туберкульозні хворі. Таким чином, основна мета організації спеціалізованого лікування інвалідів – ліквідація санітарних наслідків Великої Вітчизняної війни – колективом госпіталю була майже вирішена. У 1960 році госпіталь домігся повного охоплення лікуванням інвалідів Вітчизняної війни і повного завантаження госпіталю.
У 1980 році зроблено капітальний ремонт госпіталю із заміною системи гарячого й холодного водопостачання, каналізації, придбано лікувально-діагностична апаратура, твердий та м’який інвентар. У плані обласного відділу охорони здоров’я Миколаївської області в 1883 році передбачається будівництво госпіталю для інвалідів Великої Вітчизняної війни у мікрорайоні Ліски, на базі обласної лікарні.
І ось прийнято рішення про будівництво нового лікувального корпусу госпіталю. Виділено кошти за рахунок надходжень від комуністичних суботників. Будівлю госпіталю здано в експлуатацію у грудні 1986 року.
Ініціатором і організатором будівництва була начальник госпіталю Євгенія Никифорівна Захарченко, яка доклала багато сил і енергії до втілення планів у життя. Знайшла кошти, домоглася затвердження плану будівництва, підготувала та погодила проект.
Початком будівництва займався начальник госпіталю Борис Олександрович Ледощук. А пристосував проект до умов майбутньої роботи, заклав основи сучасних відділень та служб, розпочав роботу по оснащенню їх медичним і технологічним обладнанням, а потім керував госпіталем протягом десяти років – Микола Григорович Чубчик. Свій безцінний і незабутній внесок щодо становлення госпіталю та зміцнення колективу вніс Крейтор Олександр Анатолійович.
У 2003 та 2004 році для ветеранів війни, які проживають у сільській місцевості, були відкриті на базі Первомайської та Новобузької центральних районних лікарень терапевтичні відділення обласного госпіталю інвалідів війни, таким чином ліжковий фонд госпіталю збільшився з 245 до 300.
З 2014 року госпіталь ветеранів війни є центром медико-психологічної реабілітації учасників АТО. У лютому 2015 року створено медико-психологічний центр для реабілітації учасників АТО.
__________________________________________
За 2018 рік стаціонарне лікування проведено 5318 особам, у т.ч. мешканцям м. Миколаїв (2994 особам) – 56,3%: з них
ІНВАЛІДИ – 1129 осіб – 21,2%
ДІТИ ВІЙНИ-ІНВАЛІДИ – 718 особи – 13,5%
УЧАСНИКИ БОЙОВИХ ДІЙ – 1280 особи – 24,1%
УЧАСНИКИ ВІЙНИ – 1289 особи – 24,2%
ОСОБИ, ПРИРІВНЕНІ ПО ПІЛЬГАМ – 417 осіб – 7,9%
ЦІВІЛЬНІ ОСОБИ — 485 осіб — 9,1%
З них уч. АТО/ООС – 598 осіб
__________________________________________
За 2019 рік стаціонарне лікування проведено 4563 особам, у т.ч. мешканцям м. Миколаїв (2862 особам) – 62,7%:
ІНВАЛІДИ – 1114 осіб – 21,8%
ДІТИ ВІЙНИ-ІНВАЛІДИ – 734 особи – 14,4%
УЧАСНИКИ БОЙОВИХ ДІЙ – 1303 особи – 25,6%
УЧАСНИКИ ВІЙНИ – 1002 особи – 19,6%
ОСОБИ, ПРИРІВНЕНІ ПО ПІЛЬГАМ – 410 осіб – 8,1%
ЦІВІЛЬНІ ОСОБИ — 538 осіб — 10,5%
З них уч. АТО/ООС – 611 осіб
__________________________________________
За 1 півріччя 2020 року стаціонарне лікування проведено 1297 особам (у звязку з карантином по COVID-19 планову госпітацізацію було деякий час обмежено згідно постановам КМУ)
у т.ч. мешканцям м. Миколаїв (727 особам) – 56,1%
ІНВАЛІДИ – 447 осіб – 25,6%
ДІТИ ВІЙНИ-ІНВАЛІДИ – 236 особи – 13,6%
УЧАСНИКИ БОЙОВИХ ДІЙ – 477 особи – 27,3%
УЧАСНИКИ ВІЙНИ – 269 особи – 15,4%
ОСОБИ, ПРИРІВНЕНІ ПО ПІЛЬГАМ – 123 осіб – 7,0%
ЦІВІЛЬНІ ОСОБИ — 194 осіб — 11,1%
З них уч. АТО/ООС – 243 особи
__________________________________________
Забезпечується пріоритетне фінансування обласного госпіталю інвалідів війни. Згідно з Постановою Кабміну України № 34 від 27 січня 2016 р. “Про збільшення норм грошових витрат на харчування та медикаменти в закладах охорони здоров’я для ветеранів війни” у Госпітлі виділяються на одного хворого на день: на харчування – 55 гривень; на придбання медикаментів і перев’язувальних засобів – 65 гривень, що дає можливість якісно проводити лікування ветеранів війни та постійно впроваджувати сучасні методи діагностики, профілактики та лікування основних захворювань, викликаних віком.
ОСОБИ, ЯКІ МАЮТЬ ПРАВО ЛІКУВАТИСЯ У ГОСПІТАЛЯХ ДЛЯ ВЕТЕРАНІВ ВІЙНИ
Згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», розділ II «Поняття і зміст статусу ветеранів війни та осіб, на яких поширюється чинність цього Закону» у госпіталі мають право лікуватися:
Стаття 4. Ветерани війни
Ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Стаття 5. Учасники бойових дій
Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з’єднань, об’єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час *.
________________
* Перелік підрозділів, що входили до складу діючої армії, та інших формувань визначається Кабінетом Міністрів України.
Стаття 6. Особи, які належать до учасників бойових дій
Учасниками бойових дій визнаються:
1) військовослужбовці, які проходили службу у військових підрозділах, частинах, штабах і установах, що входили до складу діючої армії в період громадянської та Великої Вітчизняної воєн, під час інших бойових операцій по захисту Батьківщини, партизани і підпільники громадянської та Великої Вітчизняної воєн;
2) учасники бойових дій на території інших країн – військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).
Військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для виконання миротворчих місій або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії. (Абзац другий пункту 2 частини першої статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3200-IV (3200-15 ) від 15.12.2005)
Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них (63-94-п) та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України;
3) військовослужбовці, а також особи начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, які в період Великої Вітчизняної війни проходили службу в містах, участь в обороні яких зараховується до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах, встановлених для військовослужбовців частин діючої армії;
4) особи вільнонайманого складу Збройних Сил, військ і органів Міністерства внутрішніх справ і Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, які займали штатні посади у військових підрозділах, частинах, штабах і установах, що входили до складу діючої армії в період Великої Вітчизняної війни та інші періоди ведення бойових дій, або перебували в ці періоди у містах, участь в обороні яких зараховується до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах, встановлених для військовослужбовців частин діючої армії;
5) колишні військовослужбовці, особи вільнонайманого складу, а також колишні бійці винищувальних батальйонів, взводів і загонів захисту народу та інших формувань, що брали безпосередню участь у бойових операціях по ліквідації диверсійно-терористичних груп фашистської Німеччини та інших незаконних формувань і груп на території колишнього Союзу РСР;
6) працівники спеціальних формувань Народного комісаріату шляхів, Народного комісаріату зв’язку, Народного комісаріату охорони здоров’я, плаваючого складу промислових і транспортних суден і льотно-підйомного складу авіації Народного комісаріату рибної промисловості колишнього Союзу РСР, морського і річкового флоту, льотно-підйомного складу авіації Головного управління Північного морського шляху, переведені у період Великої Вітчизняної війни на становище осіб, що перебували у лавах Червоної Армії і виконували завдання в інтересах армії та флоту в межах тилових кордонів діючих фронтів або оперативних зон діючих флотів, а також члени екіпажів суден транспортного флоту, які були захоплені в портах фашистської Німеччини 22 червня 1941 року на порушення Конвенції про становище ворожих торгових суден на початку воєнних дій (Гаага, 1907 рік);
7) особи, які в період Великої Вітчизняної війни перебували у складі частин і підрозділів діючої армії та флоту як сини, вихованці полків і юнги до досягнення ними повноліття;
8) особи, які брали участь у бойових діях проти фашистської Німеччини та її союзників у роки другої світової війни на території інших держав у складі армій союзників колишнього СРСР, партизанських загонів, підпільних груп та інших антифашистських формувань;
9) працівники сфери культурного обслуговування фронтів, які в період Великої Вітчизняної війни або в період ведення бойових дій в інших державах виступали перед воїнами діючих армій, флотів, військових з’єднань і контингентів;
10) особи, які в період з 8 вересня 1941 року по 27 січня 1944 року працювали на підприємствах, в установах і організаціях міста Ленінграда і нагороджені медаллю «За оборону Ленінграда», та особи, нагороджені знаком «Жителю блокадного Ленінграда», а також особи, які з 30 жовтня 1941 року по 4 липня 1942 року брали участь у обороні міста Севастополя і нагороджені медаллю «За оборону Севастополя»; (Пункт 10 статті 6 в редакції Закону N 2202-IV (2202-15) від 18.11.2004)
11) особи, які були залучені командуванням військових частин, державними і громадськими організаціями до розмінування полів і об’єктів народного господарства, та особи, які на мінних тральщиках брали участь у траленні бойових мін у територіальних і нейтральних водах у воєнний і повоєнний час;
12) особи, які у неповнолітньому віці були призвані чи добровільно вступили до лав Радянської Армії і Військово-Морського Флоту під час військових призовів 1941-1945 років; {Пункт 12 частини першої статті 6 в редакції Закону N 3505-IV (3505-15) від 23.02.2006}
13) військовозобов’язані, які призивалися на навчальні збори і направлялися до Афганістану в період ведення там бойових дій;
14) військовослужбовці автомобільних батальйонів, які направлялися до Афганістану для доставки вантажів у цю країну в період ведення там бойових дій;
15) військовослужбовці льотного складу, які здійснювали вильоти на бойові завдання до Афганістану з території колишнього Союзу РСР;
16) вояки Української повстанчої армії, які брали участь у бойових діях проти німецько-фашистських загарбників на тимчасово окупованій території України в 1941-1944 роках, які не вчинили злочинів проти миру і людства та реабілітовані відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» (962-12);
17) військовослужбовці та особи, які були зараховані до частин місцевої протиповітряної оборони Народного Комісаріату внутрішніх справ колишнього Союзу РСР і брали безпосередню участь у відбиванні ворожих нальотів, ліквідації наслідків бомбардувань та артилерійських обстрілів, що здійснювалися спеціально сформованими частинами; (Частину першу статті 6 доповнено пунктом 17 згідно із Законом N 2349-III (2349-14) від 05.04.2001);
18) особи, які у складі формувань народного ополчення брали участь у бойових діях під час Великої Вітчизняної війни. {Частину першу статті 6 доповнено пунктом 18 згідно із Законом N 727-V (727-16 ) від 13.03.2007} (Частину другу статті 6 виключено на підставі Закону N 2256-IV (2256-15 ) від 16.12.2004) (Стаття 6 в редакції Закону N 488/95-ВР від 22.12.95);
19) військовослужбовці (резервісти, військовозобов’язані) та працівники Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції, а також працівники підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь в антитерористичній операції в районах її проведення у порядку, встановленому законодавством*.
________________________________
*(Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб та терміни їх участі (забезпечення проведення) в антитерористичній операції, а також райони антитерористичної операції визначає Кабінет Міністрів України).
Стаття 7. Особи, які належать до інвалідів війни
До інвалідів війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов’язків військової служби (службових обов’язків) чи пов’язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з’єднаннях,
підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю в бойових діях у мирний час.
До інвалідів війни належать також інваліди з числа:
1) військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов’язків військової служби, пов’язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської
катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами;
2) осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов’язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами; (Пункт 2 частини другої статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3200-IV ( 3200-15 ) від 15.12.2005) (Пункт 3 частини другої статті 7 виключено на підставі Закону N 2256-IV (2256-15) від 16.12.2004)
4) осіб, які стали інвалідами внаслідок поранень чи інших ушкоджень здоров’я, одержаних у районах бойових дій у період Великої Вітчизняної війни та від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння у повоєнний період, а також під час виконання робіт, пов’язаних з розмінуванням боєприпасів часів Великої Вітчизняної війни незалежно від часу їх виконання;
5) осіб, які стали інвалідами внаслідок воєнних дій громадянської та Великої Вітчизняної воєн або стали інвалідами із зазначених причин у неповнолітньому віці у воєнні та повоєнні роки;
6) військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, а також колишніх бійців винищувальних батальйонів, взводів і загонів захисту народу та інших осіб, які брали безпосередню участь у бойових операціях по ліквідації диверсійно-терористичних груп та інших незаконних формувань на території колишнього Союзу РСР і стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час виконання службових обов’язків у цих батальйонах, взводах і загонах у період з 22 червня 1941 року по 31 грудня 1954 року;
7) учасників бойових дій на території інших держав, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов’язаних з перебуванням у цих державах;
8) осіб, які брали безпосередню участь у бойових діях під час Великої Вітчизняної війни та війни з Японією, та осіб, які у неповнолітньому віці Були призвані чи добровільно вступили до лав Радянської Армії і Військово-Морського Флоту під час військових призовів 1941-1945 років і стали інвалідами внаслідок загального захворювання або захворювання, отриманого під час проходження військової служби чи служби в органах внутрішніх справ, державної безпеки, інших військових формуваннях; {Частину другу статті 7 доповнено пунктом 8 згідно із Законом N 760-IV (760-15) від 15.05.2003; в редакції Законів N 1770-IV (1770-15) від 15.06.2004, N 2939-IV (2939-15) від 05.10.2005, N 1439-VI від 03.06.2009}
9) осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов’язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. ( Частину другу статті 7 доповнено пунктом 9 згідно із Законом N 1770-IV (1770-15) від 15.06.2004) (Стаття 7 в редакції Закону N 488/95-ВР від 22.12.95)
Стаття 8. Учасники війни
Учасниками війни визнаються військовослужбовці, які в період війни проходили військову службу у Збройних Силах колишнього СРСР, трудівники тилу, а також інші особи, передбачені цим Законом.
Стаття 9. Особи, які належать до учасників війни
Учасниками війни вважаються:
1) військовослужбовці, які проходили військову службу у Збройних Силах, військах і органах Міністерства внутрішніх справ, Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР чи в арміях його союзників у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років та війни 1945 року з імперіалістичною Японією або навчались у цей період у військових училищах, школах і на курсах; ( Пункт 1 статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2344-IV (2344-15) від 13.01.2005)
2) особи, які в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років та війни 1945 року з імперіалістичною Японією працювали в тилу на підприємствах, в установах, організаціях, колгоспах, радгоспах, індивідуальних сільських господарствах, на спорудженні оборонних рубежів, заготівлі палива, продуктів, переганяли худобу, навчались у цей період у ремісничих, залізничних училищах, школах і училищах фабрично-заводського навчання та інших закладах професійно-технічної освіти, на курсах професійної підготовки або під час навчання в школах, вищих і середніх спеціальних навчальних закладах працювали в народному господарстві та на відбудові об’єктів господарського і культурного призначення.
До учасників війни належать також особи, які в період Великої Вітчизняної війни працювали на територіях, що після 1944 року ввійшли до складу колишнього Союзу РСР, а також громадяни, які за направленням державних органів колишнього Союзу РСР працювали в державах – союзницях СРСР. (Абзац другий пункту 2 статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1219-IV (1219-15) від 02.10.2003 – набуває чинності з 01.01.2004)
Особам, які народилися до 31 грудня 1932 року включно і з поважних причин не мають можливості подати документи, що підтверджують факт роботи в період війни, статус учасника війни може бути встановлено за поданням відповідних комісій у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Особам, які народилися після 31 грудня 1932 року, статус учасника війни може бути встановлено лише за наявності документів та інших доказів, що незаперечно підтверджують факт роботи в період війни.
Учасниками війни визнаються особи, нагороджені орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни та війни з імперіалістичною Японією; (Пункт 2 статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2344-IV (2344-15) від 13.01.2005)
3) члени груп самозахисту об’єктових і аварійних команд місцевої протиповітряної оборони, народного ополчення, що діяли в період Великої Вітчизняної війни;
4) особи, які в період Великої Вітчизняної війни перебували у складі армії та флоту як сини, вихованці полків та юнги до досягнення ними повноліття; (Пункт 5 статті 9 виключено на підставі Закону N 2256-IV (2256-15) від 16.12.2004);
6) працівники, які на контрактній основі направлялися на роботу в держави, де велися бойові дії (включаючи Республіку Афганістан у період з 1 грудня 1979 року по грудень 1989 року), і не входили до складу обмеженого контингенту радянських військ;
7) дружини (чоловіки) військовослужбовців, які працювали за наймом у державах, зазначених у пункті 6 цієї статті, в період ведення бойових дій у них і не входили до складу обмеженого контингенту радянських військ;
8) особи, які в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років відбували покарання в місцях позбавлення волі або перебували в засланні і реабілітовані відповідно до чинного законодавства України та колишнього СРСР; (Пункт 9 статті 9 виключено на підставі Закону N 2256-IV (2256-15) від 16.12.2004);
10) особи, які в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років добровільно подавали матеріальну, фінансову чи іншу допомогу військовим частинам, госпіталям, партизанським загонам, підпільним групам, іншим формуванням та окремим військовослужбовцям у їх боротьбі проти німецько-фашистських загарбників за умови незаперечного підтвердження цих фактів;
11) особи, які після 9 вересня 1944 року були переселені на територію України з території інших країн; ( Статтю 9 доповнено пунктом 11 згідно із Законом N 1219-IV (1219-15) від 02.10.2003 – набуває чинності з 01.01.2004)
12) особи, які під час оборони міста Севастополя з 30 жовтня 1941 року по 4 липня 1942 року проживали на його території. Доказами перебування на території обложеного Севастополя можуть визнаватися посвідчення «Мешканець обложеного Севастополя 1941-1942 років» і «Юний захисник Севастополя 1941-1942 років», довідки, показання свідків та інші документи, які подаються до комісій, зазначених у абзаці третьому пункту 2 цієї статті.
{Статтю 9 доповнено пунктом 12 згідно із Законом N 2202-IV (2202-15) від 18.11.2004; в редакції Закону N 3505-IV (3505-15) від 23.02.2006} (Стаття 9 в редакції Закону N 488/95-ВР від 22.12.95)
Стаття 10. Особи, на яких поширюється чинність цього Закону
Чинність цього Закону поширюється на:
1) сім’ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов’язків військової служби (службових обов’язків), а також внаслідок захворювання, пов’язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів;
сім’ї військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу, які призивалися на збори військовозобов’язаних Міністерства оборони, органів внутрішніх справ і державної безпеки колишнього Союзу РСР і загинули (померли) під час виконання завдань по охороні громадського порядку при надзвичайних ситуаціях, пов’язаних з антигромадськими проявами;
сім’ї загиблих під час Великої Вітчизняної війни осіб із числа особового складу груп самозахисту об’єктових та аварійних команд місцевої протиповітряної оборони, а також сім’ї загиблих внаслідок бойових дій працівників госпіталів, лікарень та інших медичних закладів. ( Абзац третій пункту 1 статті 10 в редакції Закону N 2458-IV ( 2458-15 ) від 03.03.2005 )
До членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать:
утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв’язку з цим виплачується пенсія;
батьки;
один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні;
діти, які не мають (і не мали) своїх сімей;
діти, які мають свої сім’ї, але стали інвалідами до
досягнення повноліття;
діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти;
2) дружин (чоловіків) померлих інвалідів Великої Вітчизняної війни, а також дружин (чоловіків) померлих учасників війни і бойових дій, партизанів і підпільників, визнаних за життя інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге.
На дружин (чоловіків) померлих інвалідів війни, учасників бойових дій, партизанів, підпільників і учасників війни, нагороджених орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу, визнаних за життя інвалідами, чинність цієї статті поширюється незалежно від часу смерті інваліда;
3) дружин (чоловіків), які не одружилися вдруге, батьків, неповнолітніх дітей померлих учасників бойових дій, партизанів, підпільників, військовослужбовців та учасників війни, які проходили службу у військових підрозділах, частинах, штабах і установах, що входили до складу діючої армії в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років та війни 1938, 1939, 1945 років з імперіалістичною Японією, нагороджених за бойові дії державними нагородами та орденами і медалями колишнього Союзу РСР (крім ювілейних); {Статтю 10 доповнено пунктом 3 згідно із Законом N 2344-IV (2344-15) від 13.01.2005; в редакції Закону N 880-VI (880-17) від 15.01.2009}
4) дітей померлих учасників бойових дій, які навчаються за денною формою навчання у вищих навчальних закладах I-IV рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладах, до закінчення цих навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років. (Статтю 10 доповнено пунктом 4 згідно із Законом N 3174-IV (3174-15) від 01.12.2005)
(Стаття 10 в редакції Закону N 488/95-ВР від 22.12.95)
Стаття 11. Особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною
Особами, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, вважаються Герої Радянського Союзу, повні кавалери ордена Слави, особи, нагороджені чотирма і більше медалями «За відвагу», а також Герої Соціалістичної Праці, удостоєні цього звання за працю в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років.
(Стаття 11 в редакції Закону N 488/95-ВР від 22.12.95)
З 2010 року в госпіталі мають право на лікування діти війни-інваліди по загальному захворюванню (Закон України від 16.02.2010 № 1891-VI «Про внесення змін до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» щодо права на стаціонарну медичну допомогу в госпіталях ветеранів війни).