Історія

ХРАМ ЗДОРОВ’Я ДЛЯ ВЕТЕРАНІВ ВІЙНИ – МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ КЛІНІЧНИЙ ГОСПІТАЛЬ ВЕТЕРАНІВ ВІЙНИ

Днем утворення на Миколаївщині госпіталю, призначеного надавати спеціалізовану медичну і реабілітаційну допомогу воїнам Червоної Армії, визнаними інвалідами Великої Вітчизняної війни, прийнято вважати 14 листопада 1945 року, який був створений на підставі наказу Народного Комісара охорони здоров’я УРСР № 45 від 9.10.1945р. і наказу відділу охорони здоров’я Миколаївського облвиконкому № 228 від 01.11.1945року. Сталося просте перепрофілювання.

Спочатку госпіталь розміщувався в уцілілій будівлі середньої школи № 5 (1-а Українська гімназія), займав також одноповерхову будівлю (колишня музична школа), де були розташовані клуб і канцелярія. Поліклінічне відділення розміщувалося у пристосованому житловому приміщенні. Господарські служби розташовувалися у дворі, були продовольчі і речові склади, овочесховища, гараж, стайня і ін. В основному корпусі було розгорнуто 360 ліжок, а інші 40 ліжок для туберкульозних хворих розміщувалися у спеціально виділених палатах тубсанаторія та тубвідділення міської лікарні.

Приміщення колишньої школи мало відповідали умовам, необхідним  лікувальній установі.  Поранені розміщувалися у коридорах та класах.  У  колишньому спортзалі школи розташовувалася величезних розмірів палата для ходячих хворих.  У ній розміщувалося понад 60 чоловік на двохярусних  ліжках.

З листопада 1945року, тобто з дня організації, начальником госпіталю був Євсей Юхимович Теплицький, за фахом хірург. Заступниками з медичної частини у різний час були Юхим Борисович Біленький, Михайло Васильович Диковський, Людмила Олексіївна Дворяк, Володимир Георгійович Федоров,Тамара Іванівна Судакова. На долю начальника госпіталю і колективу дісталися найважчі післявоєнні роки. Фактично на кінець 1946р. у госпіталі працювало 22 лікаря та середнього медперсоналу 60 осіб.

У госпіталі була велика адміністративно-господарська частина з комендантом, начальником штабу, замполітом, пропагандистом, завідувачем клубом. Були майстерні, де видужуючі під керівництвом інструкторів з трудового виховання навчалися професіям столяра, маляра, штукатура. Потім майстерні перетворилися у школу з навчання інвалідів водіння мотоколясок та автомобілів. У 1982 році школа ліквідована.

Для поліпшення харчування поранених і хворих госпіталь мав велике підсобне господарство, у т.ч. свиноферма, стайня для утримання коней. Мали також заміське підсобне господарство з посівними площами, де вирощувалися картопля, інші овочі, фураж для коней. За всім цим доглядали співробітники госпіталю, причому вони постійно відволікалися на посівні, прополювальні та збиральні роботи до колгоспів районів області.

Величезні труднощі випробували працівники госпіталю у голодний рік. 25 квітня 1947 року на базі госпіталю, як і інших лікувальних установ, відкрито 2 відділення на 200 ліжок для прийому, лікування і виходжування цивільних хворих з аліментарної дистрофією. Для поповнення продуктів харчування працівники госпіталю їздили на фургоні по селах і випрошували у населення, колгоспів продукти харчування для хворих. Відділення для хворих з аліментарної дистрофією функціонувало 5 місяців – з весни до осені. Тут пройшло лікування 510 осіб, 24 померли від голоду і супутніх хвороб.

У жовтні 1947 року після перепрофілювання відділень склад хворих поповнився не менш важкими хворими. Крім тубвідділення для інвалідів війни, відкривається 2-е туберкульозне відділення для цивільних осіб, а у 1955 році до госпіталю переїзджає туберкульозне відділення обласної лікарні, яке функціонувало у складі госпіталю до 1962 року, потім переведено у новоспоруджену протитуберкульозну лікарню. Друге туберкульозне відділення для інвалідів війни ліквідовано лише в 1970 році.

У 1949 році Миколаївський госпіталь передав займане ним приміщення колишньому власникові – школі № 5 (з 1993р. – 1-я Українська гімназія) та перейшов у знов надане йому приміщення по вул. Радісна, 2, яке до війни було спеціально побудовано для ясел, а після звільнення Миколаєва від окупантів у будівлі було розміщено госпіталь для військовополонених.

У 1949 році госпіталізовано 531 чоловік, а у 1950 році – 822. Госпіталь напружено працює з великим перевантаженням. У травні 1953 року був звільнений від роботи Теплицький. Начальником госпіталю призначений полковник медслужби Михайло Семенович Скуратовський, за фахом, також, хірург.

У 1955 році госпіталь мав три відділення: ортопедохірургічне на 60, легенево-туберкульозне на 80 та терапевтичне на 60 ліжок. У другій половині 50-х років серед госпіталізованих у поодиноких випадках були інваліди з наслідками військових травм, переважна ж більшість були терапевтичні, загальнохірургічні та у меншому числі, туберкульозні хворі. Таким чином, основна мета організації спеціалізованого лікування інвалідів – ліквідація санітарних наслідків Великої Вітчизняної війни – колективом госпіталю була майже вирішена. У 1960 році госпіталь домігся повного охоплення лікуванням інвалідів Вітчизняної війни і повного завантаження госпіталю.

У 1980 році зроблено капітальний ремонт госпіталю із заміною системи гарячого й холодного водопостачання, каналізації, придбано лікувально-діагностична апаратура, твердий та м’який інвентар. У плані обласного відділу охорони здоров’я Миколаївської області в 1883 році передбачається будівництво госпіталю для інвалідів Великої Вітчизняної війни у мікрорайоні Ліски, на базі обласної лікарні.

І ось прийнято рішення про будівництво нового лікувального корпусу госпіталю. Виділено кошти за рахунок надходжень від комуністичних суботників. Будівлю госпіталю здано в експлуатацію у грудні 1986 року.

Ініціатором і організатором будівництва була начальник госпіталю Євгенія Никифорівна Захарченко, яка доклала багато сил і енергії до втілення планів у життя. Знайшла кошти, домоглася затвердження плану будівництва, підготувала та погодила проект.

Початком будівництва займався начальник госпіталю Борис Олександрович Ледощук. А пристосував проект до умов майбутньої роботи, заклав основи сучасних відділень та служб, розпочав роботу по оснащенню їх медичним і технологічним обладнанням, а потім керував госпіталем протягом десяти років – Микола Григорович Чубчик. Свій безцінний і незабутній внесок щодо становлення госпіталю та зміцнення колективу вніс Крейтор Олександр Анатолійович.

У 2003 та 2004 році для ветеранів війни, які проживають у сільській місцевості, були відкриті на базі Первомайської та Новобузької центральних районних лікарень терапевтичні відділення обласного госпіталю інвалідів війни, таким чином ліжковий фонд госпіталю збільшився з 245 до 300.

Забезпечується пріоритетне фінансування обласного госпіталю інвалідів війни. Згідно з Постановою Кабміну України № 680 від 26 квітня 2007 р. “Про збільшення норм грошових витрат на харчування та медикаменти в лікувально-профілактичних закладах ветеранів війни” в госпіталі виділяється на харчування – 35 грн, медикаменти – 40 грн, що дає можливість якісно проводити лікування ветеранів війни та постійно впроваджувати сучасні методи діагностики, профілактики та лікування основних захворювань, викликаних віком.

З 2014 року госпіталь ветеранів війни являється центром медико – психологічної реабілітації учасників АТО. Для цього у лютому 2015 року створено медико – психологічний центр для реабілітації учасників АТО.